Дуб

 Серед священних дерев українців найпочесніше місце займає дуб, недаремно його вважали "царем дерев" (у сербів — Цар дрва, у росіян — Царь-дуб, у поляків — Господар лясу). Дуб вважається аналогом Світового Дерева. У його густій кроні живе "цар птахів" (орел, сокіл). У давнину дуб виступав аналогом святині (храму), місця, де здійснювалися релігійні обряди, жертвопринесення. У народній релігії дуб вважається деревом Перуна-громовержця, символом мужності, чоловічого начала, на що вказує і фалічна форма його плодів.

Як вважають мовознавці, первісною назвою дуба було індоєвропейське *регкъ, що частково збереглося в імені Бога — Регип*. Назва "дуб" означає власне "дерево"7. Вірогідно, на справжнє ім'я священного дерева була накладена заборона (табу), тому вживали його замінник, як це сталося і з деякими іншими священними рослинами та тваринами (наприклад, ведмідь, верба). Можемо припустити, що міфологічно назва дерева й ім'я Бога походять від імені ведійського першочоловіка Пуруші. Санскритське Purus'a — чоловік, герой, рід людський, душа, світовий дух, а також Бог, що втілює чоловіче начало8.

Ще в XX ст. молодята здійснювали весільний обряд триразового обходу (чи об'їзду) навколо дуба, навіть після церковного вінчання. Особливо магічними у весільному обряді вважають дуб і березу, які зрослися. Вони - символ вічного кохання, де дуб уособлює чоловіка, а береза - жінку. Нині таким місцем паломництва молодих подружніх пар є дуб і береза на Вінниччині. Цим деревам молодята в день шлюбу приносять у пожертву весільні напої та хліб.

Дуб шанують за міцність, красу, довговічність. "Міцний, як дуб" -кажуть про сильного чоловіка. Освячені у Перунів день жолуді використовують у магії родючості іі шанують як чоловічі обереги, які носять на шиї у ладанках, або зашивають в одяг. У цей же день жінки віншують чоловіків вінками з гілочок дуба. Вінки чоловіки зберігають протягом року до наступного свята і використовують у разі потреби для зміцнення організму (кілька листочків додають до чаю або у купіль). Листя дуба жінки використовують в оздоровчій магії для своїх чоловіків та синів, щоб вони були міцними та дужими. Напар із листя мати доливає синам до купелі, замовляючи при цьому:

Гой, Дубе, Дубе, мін діду любий!

Холи в господу до нашого роду,

на наших синів дай свою силу,

щоб зліе духи їх не косили.

На наших синів дай свої м язи,

щоб зліе духи не рвали в'язи.

На наших сипів дай свої моці, щоб були з Перуном на кожному кроці!"

У дитячому фольклорі збереглися також обряди жертвопринесення біля дуба з метою викликання дощу: "іди, іди Дощику, зварю тобі борщику, на дубі поставлю, дуб ізворухнеться, горщик розіб'ється, а дощик поллється".

Із дубом пов'язане також уявлення про річне коло. Наприклад, у народній загадці: "Дуб-дуб довговік, на ньому 12 гілок, на кожній гіллі по 4 гнізді, а у кожному гнізді по 7 яєць і кожному ім'я єсть", що означає відповідно рік, місяці, тижні та дні року.

Історичні відомості про священні дуби маємо з X ст. Так, у хроніці Костянтина Багрянородного описано священний дуб на о. Хортиця: "На цьому острові здійснюють жертвоприношення тол "у, що там росте величезний Дуб. Вони приносять у жертву живих півнів, довкруг втикають стріли, а — інші шматки хліба, м'ясо і що має кожен, як вимагає їхній звичай".

У "Слов'янській хроніці" Гельмольда повідомляється про священні дуби, які росли біля храмів полабських слов'ян ще в XII ст. Герборд подає відомості про священний дуб у Штетині (в поморських слов'ян). У всіх описаних священних дубах, на думку народу, перебуває сам Бог Перун (у полабських слов'ян — Прове). На культ священних дубів у Київській

Русі вказують знахідки в ріках Десні й Дніпрі поблизу Києва й Чернігова. На високих дубових стовбурах, які пролежали у воді майже тисячу років, добре збереглися вставлені щелепи дикого вепра, що свідчить про культовий характер цих дерев10. Нині одна з таких знахідок зберігається у Київському музеї народної архітектури та побуту (див. ст. 373).

Християнська церква постійно боролася з вірою у священність дерев, зокрема дуба: існують описи знищення місіонерами багатьох священних дубів у всіх слов'янських країнах впродовж цілого тисячоліття. Відомий християнський діяч Феофан Прокопович навіть на початку XVIII ст. забороняв "під дубом пісні співати". Та, незважаючи на всі заборони, культ дуба і нині має помітний вплив на культуру і звичаї українців.

Дерево, якому судився довгий вік, стає священним. Ця істина очевидна й сьогодні. Так, на Рівненщині є дуб, якому близько 1300 років. Це найстаріше дерево в Україні. Священними також вважають дерева, з якими пов'язані історичні постаті та легенди. У с. Верхня Хортиця донедавна ріс дуб, під яким відпочивали Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Ілля Рєпін, Микола Лисенко. Цьому дубові було 800 років. Нині цей дуб і музей, який був заснований поруч, уже перестали існувати. Але на Хортиці посаджено 2 000 дубків із жолудів цього історичного дуба-велетня".

Дубові Перуна приносили в жертву м'ясо дикого вепра. Як данина давній традиції, свинина лишилася жертовною їжею на Різдво (серед дванадцяти Різдвяних страв обов'язкове смажене порося). Звичай шанувати священні дерева міцно увійшов до ментальності слов'ян, але під впливом церковної літератури ставлення до багатьох рослин, тварин і явищ змінювалося, ставало суперечливим, незрозумілим, а іноді просто абсурдним — Біблія пропагувала негативне ставлення до свині і до дуба, руйнувала народні традиції, що складалися тисячоліттями.